благочестя, побожність
Ein Zustand der tiefen religiösen Hingabe oder die Übereinstimmung mit dem göttlichen Willen.
Стан глибокої релігійної відданості або відповідність божественній волі.
☞ Сьогодні переважно вживається як іменник; як прикметник — у архаїчній формі або як атрибут до іменників.
-
Die Mönche strebten ein Leben in vollkommener Gottseligkeit an.— Ченці прагнули жити у повній благочестивості.
-
In der Stille der Kapelle spürte er eine tiefe Gottseligkeit.— У тиші каплиці він відчув глибоку благоговійність перед Богом.