ненаголошений, без наголосу
Der Zustand, in dem etwas keine besondere Betonung, Hervorhebung oder Akzentuierung erfährt.
Стан, у якому щось не отримує жодного особливого наголосу, виділення чи акцентування.
☞ Зазвичай вживається як іменник; як прикметник — у значенні «ненаголошений».
-
Die Unbetontheit der zweiten Silbe macht die Aussprache dieses Wortes schwierig.— Ненаголошення другої складової ускладнює вимову цього слова.
-
Die Unbetontheit der Vokale in diesem Wort ist für Lernende oft schwer zu verstehen.— Ненаголошеність голосних у цьому слові часто важко зрозуміти для тих, хто вивчає мову.
Антонимы