нестабільний, незбалансований
Ein Zustand des Mangels an innerer oder äußerer Harmonie und Stabilität.
Стан нестачі внутрішньої чи зовнішньої гармонії та стабільності.
☞ Часто вживається як іменник; як прикметник поширенішою є форма «unausgeglichen».
-
Seine ständige Unausgeglichenheit belastet seine gesamte Familie.— Його постійна неврівноваженість тягарем лягає на всю родину.
-
Seine ständige Unausgeglichenheit macht es ihm schwer, sich auf die Arbeit zu konzentrieren.— Його постійна неврівноваженість ускладнює йому концентрацію на роботі.
-
Seine innere Unausgeglichenheit führt oft zu plötzlichen Stimmungsschwankungen.— Його внутрішня неврівноваженість часто спричиняє раптові зміни настрою.
Синонимы
Антонимы